Ви можете прослухати цей текст, ми озвучили його за допомогою штучного інтелекту:
ЛЬВІВ – У Львові презентували документальний фільм «Математики, які «нагнули» Кремль» про звільнення із радянської психлікарні українського дисидента, математика, публіциста, правозахисника, літературознавця Леоніда Плюща (1939-2015 роки життя).
Це робота французького сценариста і режисера документального кіно Матьє Шварца про те, як троє французьких математиків об’єднались для звільнення українського науковця, якого в СРСР репресивна радянська машина намагалася зламати: фізично і морально.
Чому французького митця зацікавила історія Леоніда Плюща? Як французькі математики домоглися звільнення українця, «нагнувши» Кремль і похитнувши Французьку комуністичну партію?
Певною мірою випадковість, розповідає Радіо Свобода французький документаліст Матьє Шварц, привела його до зацікавлення історією українського дисидента, математика, літературознавця Леоніда Плюща. Але ця випадковість –невипадкова, як це буває у житті.
Брат дідуся Матьє Шварца – відомий математик у Франції Лоран Шварц – мав безпосередню дотичність до звільнення українця. Але про це режисер Матьє Шварц довідався набагато пізніше після смерті двоюрідного дідуся.
Ця історія боротьби за звільнення українського інтелектуала почалась у 1973 році. Про те, що два математики – Леонід Плющ і Юрій Шиханович (народжений у Києві, працював у Москві) – ув’язнені КДБ за «антирадянську» пропаганду у 1972 році та їхньому життю загрожує небезпека, західний світ довідався від російського фізика, лауреата Нобелівської премії Андрія Сахарова.
Саме від нього про це почула французька психологиня російського походження Таня Матон і вона звернулась до Лорана Шварца.
Математики почали боротьбу
Три французькі математики – відомі Лоран Шварц і Анрі Карпан та молодий тоді Мішель Бруе – створили Комітет за звільнення Леоніда Плюща. Надрукували інформаційні бюлетені, щоб якомога більше математиків у світі дізнались про цю жахливу радянську історію про порушення прав людини і жахливі методи катування лише тому, що людина мала інше бачення і погляди.
А далі французькі науковці організували у Канаді під час Міжнародного конгресу математиків мітинг за звільнення Плюща.
Одразу ж на це зреагувала Тетяна Плющ, дружина дисидента, і звернулась до радянської влади з проханням звільнити чоловіка і дати можливість родині виїхати за кордон.
Тоді Кремль під тиском Заходу звільнив російського історика, дисидента Олександра Солженіцина і математики не забарились – пішли у радянське посольство у Франції з проханням звільнити й українця.
Комітет почав підготовку до масового мітингу і в боротьбу включились інші активісти лівих поглядів.
Французька комуністична партія не хотіла йти на конфлікт з СРСР і не взяла участь у цьому зібранні. Але справа Плюща ставала дедалі резонанснішою. Про неї писала преса.
Французькі комуністи розділились у ставленні до цієї історії, багато хто вважав, що соціалізм не є сумісний з репресіями через погляди людини, а інші не хотіли сваритися з Кремлем. Але висловили незгоду з Москвою, вимагаючи звільнення українського дисидента.
Тетяна Плющ надіслала публічного листа лідерові французьких комуністів Жоржу Марше зі словами подяки. Москва, відповідно, негативно зреагувала на позицію французьких комуністів, але Брєжнєву нічого не залишалось, як звільнити Леоніда Плюща.
«Мій двоюрідний дідусь давно помер. Кілька років тому я дізнався, що Леонід Плющ був дуже відомим математиком. І мені тоді донька двоюрідного дідуся розповіла цю історію порятунку. Шість років тому я почав працювати над фільмом про Леоніда Плюща, шукати свідків, архіви», – каже Матьє Шварц.
Документальний фільм Матьє Шварца – це розповідь від самого режисера. Використані архівні матеріали, фотографії, газетні публікації про Комітет і боротьбу математиків. Матьє Шварц записав інтерв’ю з дружиною дисидента Тетяною Плющ, якої нині вже немає у живих.
Тетяна Плющ ніколи не здавалася, боролася з російською владоюМатьє Шварц
«Тетяна Плющ жила на півдні Франції, вже була досить хвора і я взяв у неї інтерв'ю. Вона розмовляла українською і російською. Це була кількагодинна розмова. Тетяна Плющ ніколи не здавалася, боролася з російською владою. Вона сказала, що коли вона їхала до психіатричної лікарні, лікар боявся її, бо вона завжди була впевнена, ніколи не хотіла підписати папери, що чоловік божевільний», – говорить режисер.
Донині живий лише один учасник Комітету – відомий математик Мішель Бруе, який з дружиною прихистив у своїй двокімнатній квартирі Леоніда і Тетяну Плющів з двома дітьми.
Про боротьбу за звільнення дисидента у фільмі розповідають і французькі журналісти, які писали про ці події, один із керівників Французької комуністичної партії, дослідниця дисидентського руху.
«Комуністи Франції зайняли сторону Леоніда Плюща, а не СРСР, це була дуже велика зміна у французькому політичному світі, тому я також інтерв'ював французького історика, яка мала всі матеріали КДБ. Я багато виніс для себе, дізнаючись більше про історію Леоніда Плюща, створюючи фільм. Позитивним є те, що багато людей, наприклад, прийшли зустрітися зі мною після фільму і говорили, що це дало їм надію, що побачили математиків, яких, насправді, загал не знав і вони досягли успіху. Тому це як надія, що коли ти знаєш, коли ти хочеш щось зробити, коли зустрічаєшся з іншими людьми, ти можеш. Я маю на увазі, що перед ними був СРСР, Брежнєв і вони досягли успіху та боролись.
Одна з причин, чому звільнили Плюща, бо він ставав проблемою для СРСР.Матьє Шварц
Негативне відчуття від порівняння теперішньої ситуації і того часу. Бо тоді, попри те, що СРСР і Брєжнєв були сильними, але знайшлася інша сила, був опір. Коли Брєжнєв побачив, що Французька компартія змінює свою думку, це стало важливою проблемою для нього, тому що йому потрібна важлива комуністична партія в Європі, і він бачив, що Італійська, Французька, Іспанська партії прагнули змін. Тому це одна з причин, чому звільнили Плюща, бо він ставав проблемою для СРСР.
Іншою причиною була «холодна війна» між Сполученими Штатами та СРСР, капіталізмом і комунізмом, і Москва не хотіла, щоб виникла така проблема з правами людини, яка б не дозволила провести переговори», – каже Матьє Шварц.
Ця боротьба математиків не лише примусила Кремль відступити і звільнити Плюща, але й дистанціювала Французьку комуністичну партію від Москви.
Матьє Шварц зацитував у фільмі слова двоюрідного дідуся, який говорив про те, що науковці не є відірваними від реальності, а «математики – схильні до бунту». І це довели лише троє людей.
Формування, навчання, арешт
Леонід Плющ написав автобіографію «У карнавалі історії». Вперше вона вийшла на Заході у 1979 році одразу ж п’ятьома мовами – українською, англійською, французькою, італійською та російською. І ці мемуари відносять до «золотого фонду» літератури антитоталітарного спротиву.
По суті, Леонід Плющ описав портрет усього покоління шістдесятників, які зазнали репресій з боку кремлівської влади.
Леонід Плющ народився у 1939 році у Киргизстані. Його батько у 1941 році загинув на фронті. А мама з двома дітьми наприкінці війни переїхала в Україну. Життя було непростим, але Леонід Плющ здобув освіту в Одеському і Київському університетах, де закінчив механіко-математичний факультет.
Його формувало середовище, завдяки якому він почав займався правозахисною діяльністю, був сполучною ланкою між московськими й українськими дисидентами, публікувався у самвидаві. Він був у числі тих українців-шістдесятників, хто висловив свій протест проти радянських репресій. У київському помешканні мав сховок самвидавівської літератури у підлозі.
«Політика видається мені суєтою, боротьбою з перешкодами, а не розвитком сил. Але забути, відійти набік, заткнути вуха, заплющити очі і мовчати – теж неможливо», –писав Леонід Плющ.
Коли у 1964 році скинули Хрущова з посади секретаря ЦК КПРС, Леонід Плющ написав листа до ЦК, що «уряд зганьбив країну, висловив вимоги припинити русифікацію неросійських солдат, платити урядовцям, як робітникам».
Після цього ним пильніше зацікавилися в КДБ.
23 березня 1966 року Леонід Плющ, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Іван Драч, Любов Забашта, Євген Сверстюк, Надія Світлична прийшли до суду, щоб підтримати шістдесятників Олександра Мартиненка (отримав 3 роки неволі), Івана Русина (рік за ґратами) і Ївгу Кузнєцову (4 роки суворого режиму), яких судили за антирадянщину. Судове засідання було закритим.
Леонід Плющ дедалі більше знайомився із українським рухом опору. Не міг уже бути осторонь, коли бачив допити, арешти, обшуки, суди друзів. Підписував заяви, поширював самвидав, підтримував однодумців. А вже після неволі він написав:
«Хіба можу я забути, що вбито мільйони? Що вигублено фізично й культурно цілі нації? Що знищено сподівання революції? Що затоптано літературу і мистецтво? Що загальмовано науковий розвиток? Що панують брехня, терор і неволя? Як можу я не бачити дисидентів, яких проганяють з праці, а їх родини голодують? І що найголовніше як можу бути я и байдужим до фальсифікованих процесів, таборів, в’язниць, «психушок», де знущаються з хворих і руйнують психічне здоров’я?».
Після вертепу українських інтелігентів у Львові у ніч 31 грудня на 1 січня 1972 року почались масові арешти.
Тоді, у січні 1972 року, були арештовані 19 діячів у Львові та Києві. Серед них Василь Стус, Іван Світличний, В’ячеслав Чорновіл, Ірина Калинець, Стефанія Шабатура, Євген Сверстюк, Михайло Осадчий.
КДБ надіслав спеціальне повідомлення секретарю ЦК Компартії України Петрові Шелесту про початок операції «Блок».
Не оминув арешт і Леоніда Плюща. Зранку 15 січня 1972 року дзвінок у помешканні Плющів, дуже ранній. Далі обшук і 33-річного Леоніда Плюща відвезли у в’язницю. Його звинуватили за статтею 62 – «антирадянська агітація і пропаганда з метою підриву радянської влади».
Рік у тюрмі і судилище наприкінці січня 1973 року. Тоді заявили, що Плющ «божевільний».
5 липня 1973 року радянські органи відправили його у «психушку» у місто Дніпропетровськ (нині Дніпро), де він перебував до свого звільнення – до 10 січня 1976 року.
Чому спеціалізована психлікарня? Бо Плющ категорично відмовився співпрацювати з КДБ, а вирок «божевільності, шизофренії» дискредитував дисидентський рух загалом. До того ж у «психушці» дисидентів «лікували» препаратами, які руйнували їхню особистість.
Майже 8 місяців йому примусово давали галоперидол.
Ось що пише Леонід Плющ:
«Я бачив дію галоперидолу. Один корчився у судомах, відкинувши голову набік і вирячивши очі. Другий висолопив язик і задихався. Третій кричав, кликав медсестру. Ліки давали в великих дозах, щоб виявити симулянтів і зламати опір.
Найгіршою карою вважалася сірка. Після ін’єкції сірки у людини підвищується температура до 40, місце уколу болить. Дози сірки поступово підвищуються. Курс був з 20-25. Більшість ув’язнених у Дніпропетровській психлікарні тоді – це психічно хворі вбивці, ґвалтівники, хулігани. Але були між ними 60 політичних в’язнів, здебільшого психічно здорових, яких ув’язнили за антирадянську пропаганду.
Нейролептики щоденно притуплювали інтелектуально, морально, емоційно. Лікування і режим у «психушці» призначені відразу зламати людину і знищити її волю до опору».
Леонід Плющ пройшов два курси інсулінотерапії. Після кожної ін’єкції лікарі прив’язували його до ліжка, бажаючи викликати інсуліновий шок. Пам'ять різко ослабла, мова стала короткою. Він не хотів виходити до дружини, щоб вона не бачила його у такому стані. Аби піти до вбиральні в’язні давали хабар санітарам.
Це були радянські методи катування, нищення тих, хто мав власну позицію, хто був інтелектуалом.
Звільнення із катівні і виїзд з СРСР
Про всі ці катування і репресивну кремлівську машину Леонід Плющ розповів журналістам 3 лютого 1976 року на пресконференції. Йому знадобився місяць після приїзду у Францію, щоб трішки адаптуватись і відчути себе готовим говорити. Адже приїхав з ув’язнення виснаженим, хворим, з набряклим лицем, під дією ліків, не знав, як має діяти, куди він потрапив, хто всі люди, які були довкола, кому казати «так і ні».
Основний наратив його життя це людинолюбство і спасіння душіРостислав Лужецький
«Я його знав досить давно. Основний наратив його життя це людинолюбство і спасіння душі. Він відчував фальшивість, брехню. У нього потенційні можливості були феноменальні. Він прекрасно знав літературу. По суті, він філософ. Остання його робота – це було дослідження російського фашизму. Він один з небагатьох знав початки оцієї фашистської концепції, яка потім там сформувалася Сурковим, Дугіним. Він знав цих людей, які це придумали. Він застерігав, що це є фашистська концепція в 2014 році, коли приїхав в Україну. Не приїхати на Майдан з дружиною він не міг. Вже тоді розумів, що почалась велика війна. Він був моральним авторитетом серед розумних і досвідчених українців», – Ростислав Лужецький, художник-видавець.
В Україні видані три праці Леоніда Плюща – «У карнавалі історії», «Його таємниця, або «Прекрасна ложа» Хвильового», і його листування з Юрієм Шевельовим. До слова, архів Леоніда Плюща зберігається в Колумбійському університеті у США, таким було рішення рідних.
Прем’єра фільму французького режисера Матьє Шварца торік відбулась в Академії наук у Франції і можна подивитись стрічку французькою мовою у вільному доступі в інтернеті. Для українського глядача фільм зробили з українськими субтитрами.
«Я побачив цей фільм і зрозумів, що його мають подивитись в Україні. Ми хотіли зробити прокат. Але проблема в тім, що виробники дають цей фільм, як кажуть, без питань, але єдине питання – це права на архіви, які коштують. Це не є для нас можливим. Тому ми зараз організували промотур, щоб почати збір коштів, щоб викупити право для показів в Україні», – розповідає кінематографіст Олександр Кришталович, засновник асоціації PROSVITA, яка організувала промотур фільму в Україні.
За його словами, важливо, щоб цей документальний фільм побачили українці, оскільки для багатьох невідоме ім’я Леоніда Плюща.
Акцент у фільмі зроблений на тому, як прокидалися комуністи ФранціїОлександр Кришталович
«Акцент у фільмі зроблений на тому, як прокидалися комуністи Франції. Там були і комуністи, і троцькісти, і марксисти, і леніністи. На Заході залишилася ідея, задля якої гуртуються люди і задля якої борються. Коли вони бачили реальність, яка існувала в СРСР, який називався комуністичною державою, отоді їхні очі відкривалися і вони круто розверталися від Москви», – каже Олександр Кришталович.
Попри те, що український інтелектуал пройшов важкий шлях, пройшов через катування, знущання, він намагався не здатись і не допомогти ворогові тішитись навіть з його слабості.
Нині такий важкий шлях проходять тисячі українських воїнів у російському полоні, де зазнають насильства, тортур, знущання, де хочуть знищити людську гідність. І цей документальний фільм про українського дисидента є актуальним і перегукується із сьогоденням.
Леонід Плющ, як про це написав сам, тримався такого самозакликання: не розлютитися, не забути, не піддатися! За кордоном займався переважно літературознавством.
Плющ відійшов у вічний світ у 77-річному віці і похований на цвинтарі у французькому селі, де проживав з дружиною.
13 червня документальний фільм про українського дисидента презентують у Києві.
Форум