Росія повертає тіла загиблих українських військових. Чи дійсно це так?

16 травня під час другого етапу переговорів між представниками Росії та України в Стамбулі сторони домовилися про ще один великий обмін як і полоненими, так і загиблими військовими.

Процес обміну розпочався 9 червня. Сторони в три етапи обмінялися військовополоненими, також Росія передала Україні в перший етап 1212 тіл загиблих військових і в другий – 1200. Раніше в Стамбулі йшлося про 6000 тисяч тіл.

Та чи справді в Росії може бути така кількість загиблих українських військових?

Як впевнитись, що там тіла українців та чому Росія тисне під час репатріаційних заходів?

7 червня російська сторона доставила у Білорусь рефрижератори із тілами, начебто загиблих українських військових і заявила, що українська сторона не приймає тіла.

У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими зазначили, що заяви Росії не відповідають дійсності та попереднім домовленостям.

«Щодо репатріації тіл – справді була досягнута домовленість. Дата – не була узгоджена. Натомість замість послідовного виконання домовленого алгоритму, російська сторона вдалася до односторонніх дій, які не були погоджені в рамках спільного процесу», – зазначили в Координаціному штабі.

Автомобіль, який перевозить тіла загиблих

Як встановити чиє тіло?

Станом на сьогодні офіційні структури, які відповідають за окремі домовленості та процедуру репатріаційних заходів утримуються від коментарів, адже процес триває і потребує тиші.

«Щодо загальних процедур репатріації, то, як правило, повертаються особи, які не встановлені. Дуже рідко при військовослужбовцеві, тіло якого передають, є якісь ідентифікуючі речі. Тому про те чиє тіло повернули, можна говорити лише після процедур встановлення, ДНК ідентифікації», – повідомив Радіо Свобода співрозмовник із Координаційного штабу.

Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Артур Добросердов пояснює, що зазвичай процедура займає тривалий час. Важливо, аби стовідсотково впевнитися в тому, чиє це тіло.

«У нас можуть бути такі випадки, коли під час репатріації в одному мішку, пакунку знаходяться рештки не однієї особи, а декількох. І тоді ми говоримо – це не тіло, як ми собі уявляємо повністю, а це скелетовані рештки. І, відповідно, перше питання, яке виникає – треба з'ясувати, чи всі ці рештки між собою являють одне тіло.

Якщо там виявляються рештки іншої особи, чи ця рештка є визначальною для життя цієї особи. Тобто банально могла відбутися ампутація, ця кінцівка могла бути покладена в цей мішок. ДНК проведено. Співпадіння відбулося. Але ми бачимо, що інших решток, які є визначальні за життя людини, немає. Тому в такому випадку свідоцтво про смерть виписувати невірно, припиняти розшук теж невірно» – каже Добросердов.

Процес ідентифікації включає у себе проведення ряду експертиз та слідчих дій.

Якщо можна впізнати тіло візуально – проводиться така слідча дія. Якщо це неможливо, а, на жаль, в багатьох випадках це неможливо, – йде наступний етап ідентифікації. За можливості – дактилоскопічна експертиза – коли є відбитки пальців. Ці відбитки перевіряють по усіх існуючих базах, аби встановити, кому належить тіло.

Якщо такої можливості немає – використовується молекулярно-генетична експертиза, відома більше як ДНК-експертиза. ДНК-профіль поміщають у електронний реєстр геномної інформації і надалі ведеться пошук зразків від кровних родичів зниклого безвісти.

Надалі лише слідчий може ухвалити рішення про повторну чи додаткову експертизу. Лише одна молекулярно-генетична експертиза займає в середньому півтора місяці.

Скільки часу мине, аби ідентифікувати усі тіла, які передасть Росія – наразі уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Артур Добросердов не береться сказати, адже, додає, варто пересвідчитися на всі 100%.

«Під час однієї з репатріацій передали рештки тіла, одного тіла, в різних мішках. Один з мішків поїхав на експертизу в одну область, інший мішок – в іншу.

І там були рештки, які відповідають одній людині, і там. Ідентифікацію в одному випадку вже провели, і можна винести постанову. Після винесення цієї постанови, Центральне управління цивільно-військового співробітництва допомагає з транспортуванням та захороненням цього тіла.

Через певний час надходять висновки ще однієї експертизи, і ми розуміємо, що виникає питання необхідності до захоронення. Уявляєте, як це травмує сім'ю? Тому в деяких випадках це займе трошки більше часу, але це рішення має бути відповідальним і достовірним», – пояснює Добросердов.

Понад 70 тисяч зниклих безвісти за особливих обставин – Артур Добросердов

Чи справді Росія передає тіла українських воїнів? І що означають зави Мединського?

Російська сторона запевняє, що провела ідентифікацію тіл і впевнена, що тіла належать саме українським військовим.

Відповідно до Женевської конвенції 1929 року визначено ідентифікаційний жетон комбатанта. Він складається з двох половинок. При виявленні тіла один з жетонів (або його половинку) забирають, а інший залишається із тілом.

Відтак при репатріаційних заходах можна стверджувати, що тіло належить тим чи іншим збройним силам.

На полі бою часто трапляється, що тіла не мають таких жетонів. Також внаслідок підпаленої бронетехніки чи детонації боєкомплекту вдається знайти лише останки. А з великим напливом мобілізації не кожен військовий мав із собою такий жетон.

Радіо Свобода звернулося до редактора спільного проєкту «Медиазона» та Російської служби «BBC» Дмитра Трещаніна. Проєкт займається поіменним підрахунком втрат Росії під час вторгнення в Україну.

Ми поцікавилися, чи дійсно Росія могла накопичити таку кількість тіл українських військових у російських моргах?

– Теоретично так. Тут дуже важливе розуміння, як так могло статися. За нашим враженням про те, як розвивається ця війна, ми можемо припустити, що більшість втрат як і з російської сторони, так і українських військових збирають російські санітарні групи.

В основному тіла забирають після того, як фронт просунувся від цього місця на безпечну відстань – на яку дістають ударні дрони. Від цього, власне і залежить та чи інша кількість тіл. Річ у тім, що наразі рух на фронті не є інтенсивним, утім, все ж на користь Росії. Їй більше вдається збирати тіла на полі бою, ніж Україні.

Репатріаційні заходи. Під час обміну тілами загибих. 13 червня 2025 року

– Чи може це свідчити про те, що Росії вдалося накопичити тіла?

– Так, безумовно. Є масштаби, є інформація про зниклих безвісти і це свідчить про те, що частина із цієї статистики може бути в моргах Росії.

– Чи є політична доцільність утримувати ці тіла?

На сьогодні, на даному етапі – ні. Раніше, як би це цинічно не звучало, тіла загиблих були такою собі обмінною валютою. Наразі загиблих настільки багато, що це втратило сенс.

– Питання ідентифікації

– Найбільш дивний момент у всій цій промові Мединського (Голова російської делегації на переговорах у Стамбулі – Володимир Мединський, – ред.) – ідентифікація тіл загиблих.

По-перше, ми точно знаємо, що в Росії, в Ростові-на-Дону з часів Першої та Другої Чеченських воєн є центр, який спеціалізується на опізнаванні загиблих. І ми знаємо, що зараз цей центр перевантажений. І перевантажений він, звісно, в першу чергу російськими втратами.

З різних джерел ми бачили, що там тисячами накопичилися тіла. Чиї там тіла сказати неможливо. Скоріш за все не лише російських військових.

З точки зору звичайної логіки – в першу чергу мали б своїх опізнавати. Ви їх записали на контракт, мобілізували, то, хоча б, віддайте тіла родичам. І надто дивно прозвучало би, якщо би українських військових ідентифікували би першочергово.

За основними способами ідентифікації, це або документ, або жетон, то якщо з російськими солдатами все зрозуміло, то українських військових за жетоном ідентифікувати, скоріш за все, не можуть. Оскільки в санітарних груп немає доступу до відповідних баз даних Міноборони України. Щонайменше, я на це сподіваюся.

В чому взагалі сенс накопичувати тіла загиблих – ця логіка мені не зрозуміла. Можливо в цьому є якась військова чи політична логіка, однак я цього докорінно не розумію».

Обмін тілами. Фото Координційного штабу. 13 червня 2025 року

Понад 70 тисяч зниклих безвісти за особливих обставин

Українська влада з обережністю ставиться до статистики, яка стосується зниклих безвісти за особливих обставин (під час широкомасштабного вторгнення Росії).

Росія статистику взагалі не озвучує.

Тим не менш, на сьогоднішній день мова може йти про понад 70 тисяч осіб зниклих людей, серед яких є як військові, так і цивільні, зокрема, і з окупованих територій. Такі дані наводить уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Артур Добросердов.

«Ми зараз не хочемо озвучувати певні чіткі цифри, мова йде про те, що відбуваються певні процеси, які можуть говорити, про те що можуть тривати перемовини. Ці цифри дуже чутливі. Раніше це була одна цифра, на сьогоднішній день ми говоримо, що понад 70 тисяч осіб перебувають в розшуку.

Це і військові, і цивільні. В нас є певні окуповані території, де залишилось цивільне населення. Минає певний час і надходить інформація про те, що з ними втрачено зв'язок, невідоме їх місце перебування. Все це реєструється. Особа набуває цього статусу».

Інформацію про репатріацію, кількість зниклих безвісти, перебіг передачі тіл вкрай мало.

Радіо Свобода звернулися із питаннями про обмін тілами до усіх відповідних служб, які відповідають за ці заходи. На сьогодні відповідь не отримали.